Відрядження Київ-Челябінськ-Київ або суровий симпозіум за Уралом
Вчора повернувся з п’ятиденного відрядження на міжнародний симпозіум по проблемах комп’ютерного моделювання.Цього року симпозіум проводився Південно-Уральським Державним Університетом.
На українській митниці відібрали складаного ножа... Ну хто ж знав, що таку корисну дрібничку
не можна брати з собою у відрядження...
Вперше літав літаком. Цікаве враження при першому взльоті, захоплююче.
Дуже сподобалося як краєвиди змінюються при погляді згори. От лиш не вистачає, щоб у кожного великого міста був ландшафтний підпис =) Бо дивишся і не знаєш, над яким містом пролетів. А ще були хмари. І зверху і знизу!
В Москві в Шеремєтьєвому був марш-кидок для пересадки на інший літак, вже до Челябінська. Змусили навіть пасок знімати. У якогось мужика відібрали горілку.
Другий політ вражав менше, хоча й пройшов трохи інакше. Був довшим і навіть кілька хвилин зону турбулентності пролітали. При зниженні було видно безліч димлячих заводських труб і величезні градирні.
В Челябінську нас (команду з 5 лірівців чи лірівчан з Києва) зустрічала симпатична студентка Ірина з ЮУрГУ, незадовго до нас прилетіла іншим літаком московська делегація. Автобус приїхав десь через пів години, магазинчиків для прилітаючих на території аеропорту не виявилося...
Суровість челябінська підтвердилася одразу при посадці в автобус, в котрому водій змусив усіх пристібнутися. Вікна в автобусі не відчинялися і на прохання пасажирів водій зрідка і неохоче вмикав кондиціонер, а потім і зовсім відмовився.
Суровий інтирнет в роумінгу сурово глючив...
Автобус привіз нас на військову базу, об’їхавши на в’їзді шахматку бетонних блоків. На базі, як нам повідомили, колись відпочивав Путін... Суровий вахтер запитав куди ми, і отримавши відповідь про 8 корпус, пропустив. Вже після від’їзду автобуса стало зрозуміло, що на цій базі лише 5 корпусів, і взагалі нас привезли не на ту базу =)
Ледь видзвонили водія, щоб він забрав нас і привіз на правильну базу.
На роздоріжжі чекав аспірант Женя, котрий зрозумів, що трапилося щось неладне, коли йшов з озера й побачив як автобус спочатку проїхав не туди, а потім ще й повертався пів кілометра... заднім ходом!!!
Отак починався наш симпозіум в комплексі "Уральские зори".
Пройшло поселення в номери, і ми, скинувши речі, відправилися вечеряти в ресторан комплексу. Процес обслуговування йшов повільно, і нам довелося списати це на велику кількість гостей. Хоча не дуже зрозуміа логіка керівництва, чому так мало офіціантів і поварів, адже сезон почався і гості приїхали не зненацька, й бронювання було завчасне...
Смакували брусничний морс і хрєновуху під уральську ушицю. А загалом вибір в меню дуже маленький. А ціни дуже навіть не маленькі, й орієнтовно місцевих зарплат так дуже-дуже-дуже... =)
В номері у ванній виявилися переплутаними крани... гаряча вода з холодного і холодна з гарячого... А тримач для рушників взагалі догори дригом... В номері на одного було 3 вішалки, а в подвійному одна. Готельні капці, котрі на думку кожного були включені в вартість, наступного дня виявились платними, вартістю в 100 рублів, орієнтовно 25 грн.
В апартаментах шефа дивилися футбол. Незарахований гол не зрозумів навіть російський коментатор.
Спалося добре і зранку без проблем вдалося прокинутися на шведський стіл. Потім проходило відкриття симпозіуму і пленарне засідання з першими доповідями.
Прикол з вечерею у вигляді обіду повторився. І повторювався щодня... Мабуть РПЦ забороняє мати нормальну кількість офіціантів...
Тому одразу розібралися як проплачувати на сніданок та обід шведський стіл.
Після обіду планувалася екскурсія до Ільменського заповідника. Перша група поїхала, а за другою автобус чомусь не прийшов. Народ не розходився, поки не приїхала перша група і той самий водій, що переплутав бази, після довгих вмовлянь, не погодився звозити й другу групу.
15 хвилин дороги й ми біля входу в заповідник. Екскурсію нам проводили галопом за пів години, бо нас очікували на 2 години раніше, а закриття має бути по плану...
Заповідника ми так і не побачили... Проте пів години ходили по триповерховій коробці і роздивлялися мінерали, а на третьому поверсі чучала всіх 163 звірів та птахів, котрі мешкали в заповіднику.
Запам’яталося, що на Уралі вже давно нема малахіту, і все що в Росії продається як сувеніри з малахіту, насправді привезене з Заїру... Отакі от сурові російські будні... малахіт з Заїру, матрьошки з Китаю...
Вечеряли у шефа, замовивши їжу з доставкою. хоч при такому розкладі не довелося довго чекати обслуговування...
Сурові челябінські комарі кусаються, незважаючи на гель-антикомарин.
День третій. Доповідав про визначення жорсткісних характеристик залізобетонних стержнів з врахуванням нелінійних властивостей матеріалу.
Потім слухав інші доповіді. Сподобалась про часткове перебудовування криво побудованої монолітки в Москві. Джумшутінг і равшанінг нині всюди в моді...
На вечірньому фуршеті спілкувався з челябінськими колегами про науку і її стан в університетах... Зарплати тамтешніх викладачів ще менші ніж у наших. Отак наприклад день проживання в Уральських зорях приблизно дорівнює місячному окладу молодого викладача... І крутися як хочеш...
Сталося неймовірне... Горілка закінчилася раніше аніж гості дійшли до кондиції.. Були дуже здивовані і збентежені... таке сурове дійство могло статися лише в суровій Росії... Купалися в нічному озері... Вода тепла й хороша. Ще вдень помітив, що вона настільки чиста й прозора, що добре видно дно.
День передостанній. Купували сувеніри. Чого-чого, а булижників і сувенірів з них на Уралі повно. Малахітових шкатулок теж повно, з відповідними цінами... Але ж який сенс привозити з-за Уралу сувенірів, зроблений в Африці... Китайського оніксу це теж стосується...
Суровий водій таксі виявився спецом української політики. Так щиро вболівав, що нарешті нас не будуть змушувати говорити українською, що я ледь втримався від поради спершу зі своїми ЄдРосами розібратися, замість того, щоб свого носа до нас сунути...
Покупатися після обіду не вийшло через дощ. Проте, невеликим лірівським колом під віскі обмірковували подальші плани... Теж корисно. Вночі дивилися футбол. Мені жалко грецьких воротарів...
Зранку, наостанок, перед сніданком купалися в озері. Вода чудова.
Суровий вайфай відмовився працювати...
Здавання номерів та ще бюрократія... і швидкість як у офіціантів у їхньому ж ресторані... Ага, не спізняться...
Таксист навідміну від водія автобуса не поберіг наші нерви і повіз в аеропорт через весь Челябінськ, а не в об’їзд... Сурово і страшно...
По дорозі бачив як сурові челябінські молодята роблять сурове фото на фоні димлячої градирні...
Колегами по рейсу виявилися будівельники з Москви, котрих прислали розбиратися з будівництвом нової градирні... Один з них боявся летіти... Причому, працює він на висотних роботах... А от літаків боїться... Інший, Сергій, летів вперше і тримався краще, і вже при посадці від шоку випив сувенірну чекушечку... Розказували страшні речі про місцевий джумшутінг. Фундамент до їхнього приїзду залили не в тей бік, а випуски арматури взагалі розставили довільно, неначе креслень не було... Сурове будівництво Южноуральської ГРЕС-2...
В Москві пересіли на літак до Києва без проблем. А от у Києві виявилося, що загубився транзитний тубус з банером фірми... і ось лише 2 години тому його привезли мені додому...
Отаку от мав сурову подорож за Урал...
{RELATED}
